У повсякденній клінічній практиці лікар-педіатр постійно зустрічається із синдромом ацетонемічного блювання у дітей. Цей синдром являє собою комплекс симптомів, спричинених порушеннями обмінних процесів, внаслідок яких відбувається накопичення кетонових тіл (зокрема ацетону) у крові. Порушення найчастіше зустрічається у дітей. Синдром характеризується багаторазовим блюванням, запахом ацетону з ротика дитини, абдомінальними болями. Лікування залежить від вираженості порушень. При своєчасному виявленні синдрому практикується немедикаментозна терапія з дотриманням дієти.
Обговорення теми ацетонемічного синдрому у дітей з роками не втрачає своєї актуальності для великої кількості батьків. Довкола нього існує багато міфів, з якими ми спробуємо розібратися.
Міф №1. Блювання, яке повторюється багато разів, завжди є ознакою отруєння або кишкової інфекції.
Коли дитина блює, відмовляється від їжі, стає примхливою, скаржиться на біль в животі, досвідчені батьки поряд з можливим початком кишкової інфекції і функціональним порушенням травлення, підозрюють у дитини «ацетон». Давайте спробуємо внести ясність.
Блювання (лат. vomitum) — це мимовільні поштовхові викиди вмісту шлунка через рот. Блювання виникає у відповідь на фізіологічні або патологічні подразники, що збуджують блювотний центр у довгастому мозку або тригерну зону хеморецепторів на дні ІV шлуночка. Цей центр координує злагоджене скорочення мускулатури шлунку, а також рухи дихальних м’язів та черевного преса. Є симптомом багатьох захворювань.
Блювання може бути захисним фізіологічним актом (якщо шлунок переповнений або в нього потрапили шкідливі речовини).
Блювання спостерігають при деяких інфекційних захворюваннях, зокрема, при кишкових інфекціях, багатьох хворобах травної системи (гастрит, виразкова хвороба, панкреатит), хірургічних захворюваннях, що перебігають з ураженням очеревини. Іноді буває блювання психогенного характеру — при сильному хвилюванні, негативних емоціях. Блювання дуже легко виникає у дітей у зв’язку із підвищеною збудливістю блювотного центра. Це може бути ознакою банального переїдання, захитування в транспорті або ж харчової алергії, отруєння, теплового удару тощо. Проте багаторазове блювання у дитячому віці у більшості випадків є ознакою синдрому ацетонемічного блювання.
Чому ж при цьому синдромі виникає блювання?
У дитини виникає підвищена потреба в енергії (перезбудження, перевтома, хвороби, голодування). Перше джерело, з якого організм бере енергію – це глюкоза крові. Але її вистачає зовсім ненадовго, і організм звертається до іншого джерела енергії – глікогену, який знаходиться в м’язовій тканині та печінці. Але і його вистачає на декілька годин. І тоді в хід йде «важка артилерія» – жири. Вони не можуть відразу перетворитися в необхідну енергію, спочатку з них утворюються проміжні речовини, серед яких – кетонові тіла. Якщо кетонових тіл утворюється мало, вони повністю встигають утилізуватися тканинами (м’язи, серце, мозок). Якщо ж їх багато – вони починають виводитися нирками (кетонові тіла в сечі), легенями (специфічний запах з рота), кишечником (біль в животі) і накопичуються в мозку (пригнічують центр голоду і подразнюють блювотний центр).
Виникає замкнуте коло – блювання спричинює втрату рідини. Логічно – давати багато пити, але рясне пиття веде до повторного блювання і значно погіршує стан дитини.
Друге замкнуте коло – дитина потрібує енергії, яку вона може отримати з їжею (вуглеводи), але апетиту немає, і вона починає голодувати. Це веде до розщеплення жирів та утворення кетонів у ще більшій кількості, які знову ж таки пригнічують апетит та провокують блювання. Якщо не розірвати ці порочні кола, які посилюють одне одного, то стан дитини стрімко погіршується.
Міф №2. Поява ацетону в сечі завжди свідчить про наявність цукрового діабету у дитини.
Для цукрового діабету, особливо його декомпенсації, характерною є поява ацетону в сечі, оскільки при цьому захворюванні розвивається також кетоацидоз. От тільки механізм його розвитку – зовсім інший. Тут основну роль відіграє інсулін, якого є мало. Дефіцит інсуліну призводить до надмірної продукції глюкози у печінці за рахунок глюконеогенезу (синтез глюкози з білків) та масивного розщеплення жирів з утворенням кетонових тіл, шляхи виведення яких – дихальні шляхи, нирки та шлунково-кишковий тракт (запах ацетону з рота, ацетон в сечі та біль у животі). Тобто механізми розвитку кетоацидозу при цукровому діабеті та синдромі ацетонемічного блювання дуже схожі, але причини – зовсім інші.
Міф №3. Замість цукру потрібно використовувати його замінники, тому що вони є кориснішими.
Більшість досліджень доводять, що замінники цукру є зовсім не корисними. Навпаки – вони можуть сприяти збільшенню ваги, збільшувати ризик розвитку цукрового діабету другого типу і серцево-судинних захворювань. До того ж, ці замінники НЕ забезпечують організм енергією, а отже можуть викликати кетоз та появу ацетономічного синдрому у дітей.
Міф №4. Ацетонемічний синдром є самостійним захворюванням.
Синдром ацетонемічного блювання не є самостійним захворюванням, його немає у міжнародній класифікації хвороб. Це лише патологічний стан, який, хоч і може бути небезпечним, проте в більшості випадків легко ліквідується солодкими напоями та їжею. Крім того, з настанням пубертатного періоду цей синдром самовиліковується.
Городиловська Марта Ігорівна,
к.мед.н., асистент кафедри педіатрії №1
Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького
Використана література:
- Салтыкова Г.В. Маски ацетонемического синдрома у детей // Міжнародний журнал педіатрії, акушерства та гінекології. 2016. Том 9. №2. С. 41-45.
- Ацетонемический синдром у детей – тактические шаги доктора-практика / В.В. Бережной, В.В. Корнева, В.Г. Козачук [и др.] // Современная педиатрия. 2012. №2.