У дитячому віці особливої уваги вимагають функціональні розлади органів травлення, пов’язані з порушенням нейроендокринної регуляції, як можлива основа для формування органічної патології в подальшому. Саме до таких захворювань можна віднести ацетонемічний синдром.

Актуальність проблеми ацетонемічного синдрому останнім часом значно зросла. Це обумовлено погіршенням екологічної ситуації, стресом та неправильним харчуванням у дитячому віці. Так, в раціоні сучасних дітей часто переважає їжа з надмірним вмістом жирів та білків, генетично модифікованих організмів, а також небезпечних для здоров’я емульгаторів, барвників та консервантів.

Ацетонемічний синдром (кетонемія) – це стан, зумовлений наявністю в крові кетонових тіл: ацетону, ацетооцтової та β-оксимасляної кислот, які є продуктами неповного окислення жирних кислот та утворюються при розпаді кетогенних амінокислот.

При ацетонемічному синдромі у дітей розвиваються порушення обміну речовин, у результаті яких у дитячому організмі накопичуються кетонові тіла – токсичні речовини, які здатні провокувати біль у животі та блювання. Вони також мають наркотичну дію на центральну нервову систему, викликаючи порушення свідомості, в деяких випадках – аж до коми. Занепокоєння і збудження на початку ацетонемічного кризу змінюються млявістю, слабкістю та сонливістю, в рідкісних випадках можливі навіть судоми.

При цьому синдромі основним джерелом енергозабезпечення клітини є анаеробний шлях розщеплення глюкози (без участі кисню). У цих умовах організм відчуває дефіцит енергії. Крім того, накопичуються молочна кислота, інші продукти обміну (кетонові тіла), що призводить до паралічу енергетичних процесів.

Синдром ацетонемічного блювання вперше був описаний в 1901 році Marfan. Його прояви найчастіше зустрічаються у віці 2-10 років, до пубертатного періоду вони припиняються. Блювання виникає раптово, провокуючими факторами його розвитку є харчові погрішності (великий вміст тваринних жирів, білків), нервово-психічні (переляк, конфлікт, біль, стрес) та фізичні перевантаження, інтеркурентні (інфекційні) захворювання. Нападу блювання передує, як правило, більш-менш виражений період передвісників (погіршення настрою, втрата апетиту, головний біль, м’язові дисфункції). Можливе підвищення температури до субфебрильних цифр без видимих на це причин.

Треба пам’ятати, що можна самостійно перевірити рівень кетонових тіл в сечі за допомогою спеціальної тест-системи на ацетон у сечі у вигляді смужок (її можна купити в будь-якій аптеці). Смужку потрібно опустити в горщик з сечею дитини. Якщо через 3 хвилини смужка змінить свій колір з білого на фіолетовий – у дитини ацетон. На упаковці тест-системи є шкала, згідно з якою ви зможете порівняти колір і відповідно кількість ацетону в сечі – від + до ++++.

Якщо ваша дитина є схильною до розвитку ацетонемічних кризів, вам необхідно пам’ятати про те, що під час розвитку цього стану час завжди грає не на вашу користь. Не потрібно чекати, допоки у дитини розвинеться безперервне блювання, яке не дозволить організму засвоїти нічого з того, що ви даватимете випити, оскільки це провокуватиме новий позив до блювання. А слід на початкових етапах дати дитині солодке пиття (СОЛОДКИЙ чай або компот) або цукерку, що поновить рівень глюкози в крові, яка є основним енергетичним субстратом організму людини, і переключить метаболічні процеси з жирів на вуглеводи.

Основним методом лікування ацетонемічного стану є регідратація, яка може бути оральною (в домашніх умовах) та парентеральною (дезінтоксикаційна терапія в стаціонарі). В аптечці завжди повинні бути готові розчини для оральної регідратації. Згідно з рекомендаціями Європейського товариства дитячої гастроентерології та харчування (ESPGAN) щодо складу пероральних розчинів для регідратації в педіатрії рекомендовані розчини з вмістом: натрію – 60 ммоль/л, калію – 20 ммоль л, глюкози – 74-111 ммоль / л. Осмолярність повинна бути 200-250 мосм/л. Виходячи з рекомендацій ВООЗ, оптимальний рецепт регідратаційного розчину для дітей включає: 2,6 г хлориду натрію, 2,9 г тринатрію цитрату дигідрату, 1,5 г хлориду калію, 13,5 г глюкози.

Випоювання дитини слід здійснювати кожні 10-15 хвилин малими порціями (10-15 мл). Комбінувати розчини для регідратації з негазованою лужною мінеральної водою, солодким чаєм та компотом.

Якщо було блювання, необхідно зробити перерву на 10 хв, потім давати рідину по 1 чайній ложці кожні 2-3 хв, поступово збільшуючи дозу до 2-3 столових ложок кожні 15 хвилин.

Щодо харчування, то їжа повинна містити легко засвоювані вуглеводи і мінімальну кількість жиру (рідка манна або вівсяна каша, картопляне пюре, молоко, печені яблука).

Поряд з регідратаційною терапією важливою ланкою в лікуванні синдрому ацетонемічного блювання є корекція метаболічних порушень. З цією метою є виправдане використання розчину Гепаргін, до складу якого входить амінокислота Аргінін, яка, по-перше, активізує механізм утворення енергії на клітинному рівні, а по-друге, знижує утворення шкідливих для клітин печінки вільних радикалів, чим посилює детоксикаційну функцію печінки.

Широко також використовуються при синдромі ацетонемічного блювання ентеросорбенти, які забирають на себе усі токсичні речовини із шлунково-кишкового тракту.

При неефективності оральної регідратації та погіршенні стану дитини завжди потрібно звертатися до стаціонару для проведення парентеральної дезінтоксикаційної терапії.

Городиловська Марта Ігорівна,

к.мед.н., асистент кафедри педіатрії №1

Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького

Використана література:

1. Листок-вкладення до дієтичної добавки Гепаргін.
2. Дука Е.Д., Ярошевская Т.В., Недава О.А., Сапа Н.Б. Новые подходы к лечению детей с ацетонемическим синдромом // Здоровье ребенка. 2011. №3.
3. Ацетонемический синдром у детей. Возможности оптимизации терапии / В.В. Корнева, В.Г. Козачук, Л.В. Курило [и др.] // Сучасна гастроентерологія. 2011. №2.