Гепаргін в комплексі профілактичних заходів при хронічних дерматозах

Р.Ф. Айзятулов

Донецький національний медичний університет (м. Лиман, Україна)

ЗАГРУЗИТЬ ОРИГИНАЛ СТАТЬИ

Лікарям дерматологам давно відомий взаємозв’язок печінки та шкіри, адже при функціональних по­рушеннях печінки досить часто спостерігається свербіж шкіри, уртикарні висипання, виникають різні форми екземи, захворювання придатків шкіри, пігментації, фотодерматози та інші дерматози [2, 6, 7]. Тому необхідно при дерматозах з хронічним перебігом завжди проводити комплексне дослідження гепатобіліарної системи з корекцією виявлених порушень, що буде сприяти раціоналізації лікування і профілактики захворювання у таких пацієнтів. Не можна не згадати про те, що на даний час невпинно зростає кількість хворих на хронічні гепатити. Так, за останні роки захворюваність на гепатити в Украї­ні зросла більш ніж на 76,6%, а розвиток цирозу печінки — на 75,6% [1, 14, 15]. Постійне збільшення випадків захворювань печінки та жовчовивідних шляхів пояснюється несприятливою економіч­ною ситуацією, зростанням вживання алкоголю, незбалансованим харчуванням, збільшенням чис­ла хворих на туберкульоз, безконтрольним прийомом лікарських засобів та ін., що сприяє пошуку нових та подальшому вивченню сучасних гепатозахисних засобів [11, 14, 15]. Збільшилася кількість повідомлень про неалкогольне ураження печінки, яке розглядається як самостійне нозологічне за­хворювання та зустрічається у пацієнтів, які не вживають алкоголь, але які мають ураження печінки за гістологічною структурою схоже з алкогольним, що у кінцевому підсумку може призвести до ци­розу печінки [1, 5, 11, 14].

У пацієнтів з хронічними рецидивуючими дерматозами (псоріаз, екзема, атопічний дерматит, кро­пив’янка та ін.) при численних дослідженнях функціонального стану печінки та жовчовивідних шля­хів у багатьох з них було знайдено супутню патологію гепатобіліарної системи, у цих пацієнтів був тяжкий клінічний перебіг шкірного процесу, частіше спостерігалися рецидиви, що вказує на важливу необхідність включати в комплекс лікувальних та профілактичних заходів для корекції гепатопротектори [3, 4, 7, 8, 9, 10, 12, 13, 16, 17].

Розповсюдженим патогенетичним механізмом більшості гострих та хронічних патологічних проце­сів при дерматозах є активація перекисного окислення ліпідів, яка часто поєднується з пригніченням активності ферментів системи антиоксидантного захисту. При тривалому перебігу хронічних дерма­тозів, у пацієнтів з функціональними порушеннями печінки внаслідок застосування повторних кур­сів лікування антибактеріальними та протигрибковими препаратами, курсів поліхіміотерапії і радіо­терапії та ін. відмічається пригнічення захисних механізмів системи антиоксидантного захисту. За таких умов суттєво посилюються процеси перекисного окислення ліпідів клітинних та внутрішньо­клітинних мембран, виникає синдром ендогенної метаболічної інтоксикації, якому належить важли­ва роль у прогресуванні багатьох хронічних захворювань. Надмірне накопичення вільних радикалів та продуктів перекисного окислення ліпідів є одним з ведучих патогенетичних механізмів ураження гепатоцитів внаслідок дії екзо- та ендотоксинів, що призводить до ураження ліпідного шару клітинних мембран та загибелі клітини. Проведені низкою авторів дослідження показали, що у хворих на хронічні дерматози, які отримували традиційну терапію без гепатопротекторів, спостерігалось повільне настан­ня позитивної динаміки (часто відмічався рецидивуючий свербіж, у вогнищах ураження тривалий час зберігалася інфільтрація).

У клініці шкірних та венеричних хвороб Донецького національного медичного університету (м. Лиман, Україна) в комплексній терапії хронічних дерматозів пацієнтам з патологією гепатобіліарної системи призначався засіб Гепарин* по 1 флакону 2 рази на день протягом 1 місяця. У пацієнтів, які отримува­ли Гепаргін*, зникли суб’єктивні відчуття (свербіж, печіння, болючість) за більш короткий проміжок часу, регрес клінічних проявів настав скоріше, а при біохімічних дослідженнях відмічалось зниження рівня загальних ліпідів, холестерину, нормалізація обміну білків, що вказує на важливу необхідність призначати комбінований засіб Гепаргін^* при комплексному лікуванні пацієнтів з тяжкими дермато­зами, в яких є функціональні порушення печінки. З метою запобігання рецидивів хронічних дерма­тозів у комплексі профілактичних заходів нами також призначався Гепаргін* — джерело амінокислот аргініну та бетаїну — біологічна добавка для корекції раціонів дієтичного харчування осіб, які знахо­дяться під впливом несприятливих факторів навколишнього середовища. Гепаргін^* призначається при патологічних станах, які пов’язані з порушенням білкового метаболізму (стреси, астенія, голоду­вання), як додаткове джерело аргініну та бетаїну для підтримки нормальної функції гепатобіліарної системи та загального зміцнення організму. Гепаргін* має гепатопротекторну, детоксикаційну, проти- астенічну та загальнозміцнюючу дію.

Аргінін. Амінокислота, яку відносять до умовно незамінних. Бере участь в біосинтезі білка та в мета­болізмі сечовини. Порушення білкового обміну виникає під час дії несприятливих факторів (хронічні захворювання, отруєння, вірусні інфекції та ін.) і призводить до загальної інтоксикації організму. Та­кими токсинами є різні азотисті сполуки та аміак, які утворюються в процесі амінокислотного обміну та створюють джерело інтоксикації в організмі. Аргінін є субстратом для синтезу сечовини в печінці, підтримує оптимальний азотистий баланс в організмі, сприяє виведенню кінцевого азоту, знижує утво­рення шкідливих для печінки вільних радикалів, саме цим і посилює антитоксичну функцію печінки. Аргінін є попередником (донором) для синтезу оксиду азоту (NO) — сигнальної молекули, бере участь в регуляції низки фізіологічних процесів, таких як розширення кровоносних судин, передача нервових імпульсів та імунна відповідь. Аргінін відноситься до розряду амінокислот, які виробляються в орга­нізмі людини тільки за певних умов. Без неї неможливе нормальне функціонування нервової та імун­ної систем, вироблення гормонів і ферментів, статева діяльність та розвиток м’язової маси. При най­меншій патології організм не встигає справлятися з виробництвом аргініну, і тоді його необхідно приймати у вигляді лікарських засобів або біологічно активних добавок. Дитячий організм взагалі не здатний самостійно виробляти аргінін. Аргінін активізує імунітет та використовується при імуно- дефіцитних станах. Надає гепатопротекторну дію, яка проявляється в поліпшенні мікроциркуляції в печінці, насиченні її киснем, нормалізації гепатопортальної гемодинаміки та внутрішньоклітинного обміну в гепатоцитах, стимуляції їх активності, зменшенні гіпоксії та запалення з подальшою реге­нерацією гепатоцитів. Доведено, що при хронічних дерматозах (псоріаз, екзема, атопічний дерматит, кропив’янка та ін.) порушення білкового обміну та інтоксикація, яка через це виникає, грають важливу роль у виникненні та розвитку патологічного процесу, що вказує на необхідність корекції цих розладів із застосуванням Гепаргіну^*.

Бетаїн. Має виражену гепатопротекторну дію. Сприяє активізації в печінці жирового обміну, а також стимулює процес утворення та виділення жовчі, налагоджуючи при цьому травлення. Крім цього, бе­таїн надає виражену холеретичну та холекінетичну дію, зменшуючи кількість в гепатоцитах жирів, нейтралізуючи дію токсичних речовин та налагоджуючи функціонування печінки. Бетаїн — ліпо- тропна речовина, яка бере безпосередню участь в біосинтезі фосфоліпідів (фосфатидилхоліну), тран­спорті тригліцеридів, окисленні та утилізації жирів. Запобігає виникненню та зменшує жирову дис­трофію печінки. Бетаїн — це осмопротектор для клітин, підтримує водний баланс всередині останніх. При клітинному стресі (астенія, вірусні інфекції, інтоксикації) клітина втрачає воду та зменшується в об’ємі, знижається обмін речовин. В організмі включається робота іонних натрієво-калієвих насосів, які підвищують рівень вмісту електроліту (в основному калію) в клітині та потребує великої кількості енергії. Бетаїн швидко поглинається клітиною, підтримуючи водний баланс, не впливає на фермента­тивну активність, нормалізує рівень калію, зменшує потребу в енергії для підтримки життєдіяльнос­ті. Таким чином Бетаїн проявляє мембраностабілізуючу, гепатопротекторну та метаболічну дію. Іони цитрату, які містяться в Гепаргіні^*, сприяють процесу травлення при підвищеній кислотності шлунко­вого соку, сприяють зменшенню ацидозу та диспептичних проявів (нудота, почуття тяжкості в шлунку, метеоризм), які часто спостерігаються при захворюваннях печінки.

Висновок.

Згідно нашим дослідженням, включення комбінованого засобу Гепаргін^* до схеми комплексної терапії хронічних дерматозів сприяє підвищенню ефективності лікування, вираженому послабленню симпто­мів хвороби та гостроти клінічного перебігу. Аналіз біохімічних показників після лікування дозволяє казати не тільки про певну метаболічну активність Гепаргіну^*, а також про його позитивний вплив на перебіг шкірного процесу.

З метою продовження періоду ремісії та запобігання рецидивів хронічних дерматозів необхідно про­водити профілактичний курс лікування Гепаргіном^*, час якого вибирається найбільш вірогідний для рецидиву захворювання, що виявляється шляхом докладного вивчення анамнезу хворого.

Гепаргін® необхідно призначати в комплексі профілактичних заходів при хронічних дермато­зах по 1 флакону 2 рази на день протягом 2 місяців у період передбачуваного рецидиву дерматозу, що сприятиме нормалізації метаболічних процесів, покращенню обміну амінокислот, підвищенню ре­активності та дезінтоксикації організму, поліпшить функцію печінки та буде запобігати рецидивам.

Прийом Гепаргіну®:

Література.

1. Гепатопротекторы — сегодня и завтра в Украине. Ме­тод. указания // С.М. Дроговоз. — Харьков, 2003. — 12 с.
2. Дерматология, венерология / Под ред. В.И. Степа­ненко. — К.: КИМ, 2012. — 902 с., ил.
3. Дерматовенерологія. Навч. посіб. / М.О. Дудченко, К.В. Васильєва, І.Б. Попова та ін. — Полтава, 2011. — 319 с.
4. Дерматовенерологія. Навч. посіб. / В.П. Федотов, Д. Дюдюн, В.І. Степаненко. — 2008. — 600 с., іл.

5. Звягинцева Т.Д. Эссенциальные фосфолипиды: перспективы лечения и профилактики неалкоголь­ного стеатогепатита // Здоров’я України. — 2007. — № 6. — С. 49.
6. Клиническая дерматология (этиология, патогенез, клиника, диагностика, лечение). Иллюстрирован­ное руководство / Р.Ф. Айзятулов. — Донецк, 2002. — 432 с., ил.
7. Калюжна Л.Д., Ошивалова О.О. Гепатопротектори в комплексній терапії при хронічних дерматозах // Український журнал дерматології, венерології, косметології. — 2011. — № 2(41). — С. 65-67.
8. Кожные болезни и инфекции, передаваемые по­ловым путем. Учебное пособие / Под ред. Ю.Ф. Айзя- тулова. — Донецк: Каштан, 2013. — 712 с., ил.
9. Кожные болезни в практике врача (этиология, па­тогенез, клиника, диагностика, лечение). Иллюстри­рованное руководство / Р.Ф. Айзятулов. — Донецк: Каштан, 2006. — 360 с.
10. Лекции по клинической дерматовенерологии /П. Федотов. — Днепропетровск: Изд-во «Свидлер А.Л.», 2010. — 389 с.
11. Литинська Т.О. Тактика ведення хворих на хро­нічні дерматози із супутньою біліарною диспеп­сією // Український журнал дерматології, венерології, косметології. — 2011. — №4 (43). — С. 51-56.
12. Литинська Т.О., Степаненко Р.Л. Диференційо­ваний підхід до призначення гепатопротекторів хворим на хронічні дерматози (псоріаз, червоний плескатий лишай, атопічний дерматит, екзема) із су­путньою патологією органів травлення // Українсь­кий журнал дерматології, венерології, косметології. — 2013. — № 2(49). — С. 84-91.
13. Ошивалова О.О. Актуальність гепатопротектор- ної терапії у хворих на псоріаз // Український журнал дерматології, венерології, косметології. — 2012. — № 1(44). — С. 128-129.
14. Передерий В.Г., Чернявский В.В., Шипулин В.П. Сравнительная эффективность применения гепато- протекторов при хронических диффузных заболева­ниях печени // Сучасна гастроентерологія. — 2008. — № 3. — С. 81-83.
15. Петруня А.П. Вплив Антралю на імунний статус та стан мікроциркуляції у хворих на хронічні вірус­ні гепатити // Інфекційні хвороби. — Львів: Ескулап, 1996. — Вип. 4. — С. 15-16.
16. Псориаз. Псориатическая артропатия. Моно­графия / Г.М. Беляев, П.П. Рыжко. — М.: МЕДпресс- информ, 2005. — 273 с., ил.
17. Стандарты диагностики и лечения в дермато­венерологии / Р.Ф. Айзятулов. — Донецк: Каштан, 2010. — 560 с., ил.